22 січня-День Соборності (день Злуки)

22 січня-День Соборності (день Злуки)

День Злуки
Українська мрія — єдність, свобода і незалежність. Основа державності, якої споконвіку намагалися позбавити цю прекрасну частину земель всі її так звані сусіди прикриваючись «високими» інтересами, час від часу набувала цілком ясні обриси. Так сталося і на початку 1918-го. У цей січневий місяць у запалі революційних змін була створена Українська Народна Республіка, відома як УНР. Більш того на тих територіях, які входили до складу колись потужної Австро-Угорської імперії, була утворена ЗУНР — Західноукраїнська Народна Республіка. Вже до кінця року, в грудні 1918-го у Фастові, з гарячим бажанням втілити українську мрію в реалії, лідерам цих двох держав вдалося підписати своєрідний поєднувальний договір. Цей договір увійшов в нашу сучасну історію як «Акт злуки» і 22-го січня 1919-го року він був публічно оприлюднений в Київській столиці на знаменитій Софійській площі.
Набираюча обертів машина кривавої диктатури, яка прийшла на зміну колишніх «консерваторів» поспішила зламати і ці сміливі починання вільного українського народу. Вже буквально через кілька місяців більшовики увійшли в Київ, Закарпаття окупувала Чехословаччина, а Східну Галичину — поляки. А далі …
Акт злуки тоді так і залишився лише декларацією, але народ ніколи не втрачав надію, адже народ, який втратив надію просто зникає. Надію, приміром, втратили нащадки кривавих диктаторів, коли Великий і Могутній Радянський Союз — об’єднання, побудоване зовні на «нових канонах справедливості», а всередині на крові і безглуздих жертвах, звалилося, не залишивши після себе нічого, що могло б його реанімувати.
22-е січня 1990-го року. Мільйони українців вишикувалися в справжню живий ланцюг, що розтягся від Києва до Львова. Вони відзначали День Соборності, День своєї української єдності та свободи.
21-го січня 1999-го року відповідно до Указу Президента України № 42/99 День Соборності був закріплений на законодавчому рівні суверенної держави. Потім, 30-го грудня 2011-го року, відповідно до Указу Президента України № 1209/2011 під назвою «Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят», День Свободи, який раніше відзначався 22-го листопада був об’єднаний з Днем Соборності і свято набуло свою нову назву — «День Соборності та Свободи України».
Після подій 2013-го — 2014-го року, революції Гідності і трагедії початку неоголошеної війни Росії проти України, окупації Кримського півострова і декількох обласних центрів на сході України «братнім російським народом», відповідно до Указу Президента України № 871 / 2014 від 13-го листопада 2014-го року, святу повернули колишню назву. «Відзначати щорічно 22 січня — у день проголошення в 1919 році Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки — День Соборності України. Внести до Указу Президента України від 30 грудня 2011 року № 1209 «Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат та професійних свят” зміну, виключивши абзац другий статті 1.»- йдеться в Указі.

Підтримаємо проекти на 2017 рік для освіти Дарницького району!

Відповідно до розпорядження КМДА від 15.09.2016 № 865 «Про затвердження Положення про громадський бюджет (бюджет участі) міста Києва на 2016 рік»  громадськістю Дарницького району були  запропоновані проекти, що будуть реалізовані у 2017 році.

Проекти до реалізації  визначаються за підсумками голосування.

Від Дарницького району по розділу «Освіта» представлені цікаві та актуальні проекти, що сприятимуть: зміцненню матеріально-технічної бази закладів освіти, розкриттю творчого потенціалу дітей, зняття фінансового навантаження батьків учнів та вихованців навчальних закладів, покрашенню іміджу нашого району.

Голосування за проекти триває по 29 січня 2017 року. Одна особа може проголосувати максимум за п’ять проектів.

Значимість голосування за проекти визначено запропонованим методом голосування.

Воно відбувається тільки за допомогою: електронного кабінету Картки Киянина; методу Privat BankID для власників електронного кабінету у системі банку ПриватБанк, ConcordBank, Банк Південний, А-Банк чи власників ЕЦП; BankID НБУ для власників електронного кабінету у системі банку Ощадбанку та UniCredit Bank.

Переконливо просимо розглянути можливість долучитися до голосування  та підтримати ініціативи, що мають відношення до навчальних закладів району: 

Алгоритм голосування:

Звернення_до_ЗНЗ_та_ПНЗ_району

До відома батьківської громади!

 До відома батьківської громади!

 Протягом серпня – січня 2016-2017 н.р. школа за бюджетні кошти отримала таке обладнання та товари:

№ з/п

Обладнання, товар

Кількість

На суму

1

Комплект комп’ютерної техніки для навчального процесу

1 комп.

108 486, 00 грн.

2

Навчальне обладнання для кабінету біології

1 комп.

204 090, 34 грн.

3

Обладнання для інтерактивного мультимедійного лазерного тиру

1 комп.

50 450, 00 грн.

4

Водонагрівач Ariston Pro Eco

2 шт.

9 116 грн.

5

Комплект гімнастичного обладнання

1 комп.

175 444, 62 грн.

6

Щит баскетбольний з кільцем, сіткою та металевою  формою

1 комп.

27 346, 00 грн.

7

Щит баскетбольний боковий з кільцем, сіткою та металевою формою

1 комп.

33 744, 90 грн.

8

Комплект волейбольний

1 комп.

7 447, 36 грн.

9

Столи для настільного тенісу

1 комп.

12 000, 00 грн.

10

Футбольні тренажери

1 комп.

10 120, 00 грн.

11

Крейда біла

100 шт. (64,8 кг.)

1 325,16 грн.

12

Засоби миючі,  для сантехніки, засоби миючі для скла, мило господарче, мило туалетне

256 шт.

1 365 грн.

13

Товари для спортзали: сітки, м’ячі, обручі, скакалки, палиці гімнастичні

201 шт.

24 931, 00 грн.

14

Виделки, ложки, шумовки

111 шт.

1 428, 24 грн.

15

Граблі, лопати, сапи, тканини для миття підлоги

265 грн.

8 399, 40 грн.

16

Господарський одяг: куртки зимові, костюми робочі, халати робочі

28 шт.

5 306, 70 грн.

17

Холодильник

1 шт.

5 887, 98 грн.

18

Моток оса

1 шт.

4 699, 00 грн.

19

Світильники, змішувачі

16 шт.

11 001, 48 грн.

20

Палатки, казани похідні

6 шт.

5 125, 68

21

Сіль технічна

160 кг.

456 грн.

22

Посуд: стакани, тарілки

120 шт.

1 673, 50 грн.

23

Тонометр

3 шт.

2 172, 00 грн.

24

Мітли, щітки

105 шт.

4 645, 80 грн.

25

Засоби миючі для посуду, мило, пральний порошок, засоби для чищення

710 шт.

6 594, 60 грн.

26

Господарчі товари: замки, відра, швабри, держаки, стартери, баласти, праска

435 грн.

14 355, 36 грн.

27

Лопати для снігу, лампи розжарювання

522 шт.

3 051, 00 грн.

28

Інструменти: шуруповерт, дриль ударний, перфоратор

3 шт.

5 546, 14 грн.

29

Інвентар для майстерні

(трудове навчання для хлопців)

111 шт.

10 815, 90 грн.

30

Посуд: кружки, тарілки

600 шт.

9 355, 20 грн.

31

Господарські товари: віники, фарба, підноси, замки, візок садовий, вогнегасники, прибори, світильники, тази, чоботи резинові, рукавички робочі

410 шт.

16 838, 60 грн.

32

Миючі засоби, дезінфікуючі засоби, лампи розжарювання, лампи люмінесцентні

168 грн.

2 568, 18 грн.

33

Посуд для їдальні: баки, чайник, відра, миски, котли, сковороди, друшляк

22 шт.

6 758, 10 грн.

34

Драбина, умивальники, сифони, п’єдестали, шланги, телефони, контейнери для сміття, комплект швейних машин, подовжувачі, папір

44 шт.

31 882, 21 грн.

35

Медикаменти

825 грн.

Всього:

791 906, 45 грн.

 

Проведені роботи за бюджетні кошти:

  1. Встановлений пандус
  2. Покриття підлоги на І, ІІ, ІІІ поверхах – 100  м.кв. на суму 139 579, 20 грн.
  3.  Встановлено відео спостереження.
  4. Завершується капітальний ремонт в спортивних залах.

IF79hBzhvRc rhis3UABdwU F1wzyYmlSMA Gko-Rk31LOI YZxHwSgDvdM ZONQeAeNF28 3XNSHzYdCRIЗдравствуйте, Вас беспокоит телекомпания Воля Кабель, мы хотим провести соц. опрос. Just kidding »</p

Вітаємо зі святами!

Вітання з Меланкою та Василем в нашій школі є традиційними. Учасники шкільного театру «Олімп» під керівництвом Коломицької Т. В. подарували і дітям, і вчителям, і всім працівникам школи справжнє костюмоване дійство. Це була унікальна можливість доторкнутися до витоків нашої культури. Діти допомогли дорослим поринути у світ дитинства та новорічної казки. Учительська, кабінети та коридори були засіяні зерном — символом добробуту, достатку та миру. У понеділок всі зернятка будуть зібрані та згодовані пташкам. Бажаємо всім гарних святкових вихідних!iiJvIGfL21g a0h6A0yzuXk IMG_8985  IMG_8999 IMG_9023 IMG_9024 IMG_9168

В ніч з 13 на 14 січня українці святкуватимуть незвичайне свято, яке виникло в результаті зміни літочислення — старий Новий рік.

Старий Новий рік. Ілюстрація: ЖЖ.

В ніч з 13 на 14 січня українці святкуватимуть незвичайне свято, яке виникло в результаті зміни літочислення — старий Новий рік.

Унікальне свято старий Новий рік є далеко не у всіх народів. Воно з’явилося в 1918 році, коли уряд СРСР прийняв рішення перейти на григоріанське літочислення. Так в наше життя увійшло поняття «старого» і «нового» стилю, а звичні свята зрушили в датах, що призвело до таких казусів, як старий Новий рік. Однак в Україні святкування в цей період мають більш глибоке коріння. Про народні традиції і звичаї в старий Новий рік, які в Україні зараз не просто відроджуються, а є в тренді, розповідають Патріоти України з посиланням на Нескучные новости.

Як в Україні святкують старий Новий рік

Традиційно 13 січня в Україні з давніх-давен відзначали день Маланки, а 14 — святого Василя. Вони супроводжувалися веселими народними гуляннями з перевдяганнями хлопців в козу Маланку, ворожіннями молоді про своє майбутнє. Це все відбувалося в так званий Щедрий вечір (саме так називали наші предки це свято).

Він дуже схожий на Святвечір перед Різдвом: теж готується кутя і багатий стіл. Відмінність в тому, що стіл вже скоромний, тобто на ньому присутні м’ясні і жирні страви, кутю можна присмачувати салом або маслом. За вечерею повинна зібратися вся родина, для того, щоб попросити одне в одного пробачення, підвести підсумки минулого року і загадати плани на майбутній.

Традиції в старий Новий рік: щедрування з козою Маланкою

Після традиційної вечері молодь вирушала щедрувати — виконуючи обрядові пісні-щедрівки, бажали багатства, щастя, здоров’я всім сусідам, односельчанам. Незмінно щедрувальників супроводжувала коза Маланка, в яку найчастіше переодягалися хлопці. Увійшовши до будинку ряджений танцював, співав пісні, намагався «буцнути» господарів. Потім приходили «стрілки» і вбивали норовливу козу. Завданням присутніх було оживити Маланку піснями і жартами. Її також лікував «доктор» різними методами, в хід навіть йшли способи перевірити чи доїться коза. Після такого лікування, Маланка, звичайно ж, оживала.

Старий Новий рік: традиції сватання

Крім того, було ще одна справа, яку молоді хлопці намагалися вирішити ввечері 13 січня — сватання. Це був єдиний день у році, коли можна було повторити спробу і заслати сватів до тієї дівчини, від якої вже був отриманий «гарбуз», тобто відмова. Та й звичайні пари намагалися пройти перший етап узаконення стосунків саме в цей вечір — щоб життя було щедрим на приємні події.

 

 

Важливий обряд в старий Новий рік: засівання

На цьому традиції старого Нового року не закінчуються. У перший день нового року, тобто 14 січня, до сходу сонця прийнято було «засівати», тобто ходити до родичів, знайомих з зерном і, розсипаючи його по дому, бажати багатства, успіху, щастя. Виконувати цей обряд могли тільки чоловіки і хлопчики.

Пояснювалося це просто. Кожен господар уважно дивився, хто першим переступить поріг його будинку в році, що наступив: якщо хлопчик чи здоровий чоловік — на щастя, якщо жінка (дівчинка) або старий, каліка — до біди. Тому й намагалися до хрещених, батьків, близьких родичів відправити першого «посівальника» — хлопчика чи молодого хлопця, щоб напророкувати добра на весь майбутній рік.

 

 

У деяких регіонах у цей день рано вранці спалювали «дідухів» (заздалегідь заготовлені снопи пшениці) і стрибали через багаття, намагаючись очиститися від усього недоброго, набраного протягом минулого року. На Василя, та й напередодні, люди намагалися не давати нічого в борг, навіть сміття з хати не виносили, щоб не винести щастя. Незважаючи на той факт, що історія старого Нового року як свята налічує менше століття, воно прижилося на наших просторах і завдяки потужному народному корінню — Маланці, Василю, щедрувальникам — на гребені інтересу до своїх витоків стає все більш популярним.

Вітаємо з Різдвом Христовим!

Різдвяна зірка кличе вас,
У Вифлиєм, де народилося дитятко,
Із пастушками разом привітати,
І славу заспівати з ангелятком!
Славіть Христа вечерею смачною,
Веселою,гучною колядою,
І радістю наповниться ваш дім,
Оселяться мир й щастя в нім!

7 січня — Різдво Христове

Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.

Різдвяна легенда

Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих неперехідних свят, та має п’ять днів передсвяткування і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього.

Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.

Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з’явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті.

На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.

Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день народження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою.

Історія свята

Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичеських культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів – давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня – початок січня, дні зимового сонцестояння, «повороту до весни».

У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Утверджуючи християнство та вчення про єдиного Бога на теренах Київської Русі, перші отці церкви переосмислили язичницьку атрибутику у християнському контексті та зберегти у церковній традиції чимало з того доброго та істинного, що існувало в язичництві. Зокрема — сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного, хліборобського, року отримав новий, християнський зміст, як Різдво, свято народження Божого Сина, Спасителя світу.

Відповідним чином була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були замінені на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений в плані символіки і обрядовості, але по суті залишений без змін, звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно православного вчення за свої добрі вчинки, зокрема відносно своєї родини, мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі властиво зосереджується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів та знайомих з відповідними розвагами та забавами.

Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У IV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня — хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Христове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква — 25 грудня за новим стилем. У X столітті християнство було запроваджено на Русі, й відтоді свято Різдва Христового стало невід’ємною частиною нашої культури.

Традиція різдвяного святкування

Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного — для забезпечення багатого врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай. Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами.

Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі.

По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.

Коляда

Споконвіку існував у нашому народі гарний звичай бажати один одному і господарям щастя-здоров’я, многих літ і всяких статків у хаті і родині. Вже по Святій Вечері українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей та вінчували їм злагоду й достаток. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослуження. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят вранці.

Готувалися до колядування заздалегідь — виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана — хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг — білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону різнилися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами.

Дитяча коляда

Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але першими оповісниками народження Христа в різдвяних обрядах у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті світлішало, людям ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими мають з’являтися представники чоловічої статі.

Парубоцька коляда

Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки — ці вже ходять із «звіздою» та дзвоником. «Звізду» роблять з дерев’яної обичайки та тоненьких дощечок — шалівок. Рівнож не п’ять і не шість, а сім. Звізда декорується кольоровим папером, стрічками. В середині — образок «Народження Христа» і свічка.
Ватага колядників — п’ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомагати міхоноші.
Такі колядники колядують у хаті перед об¬разами. Спочатку підходять до вікна, і береза гукає:
— Пане господарю, благословіть Христа славити!
Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі — хором:
По цьому дому, по веселому, Чи дозволите колядувати, Колядувати, дім звеселяти, Дім звеселяти, дітей збудити, Христа славити?!
— Просимо! — відзивається з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під «дзеленькання» дзвоника співають.
За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як бажаних гостей. Вип’ють по чарці, закусять — довго не сидять, та й постають у пошані перед господарем. Береза віншує:
«За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Бо¬же, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»
Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.

Дівоча коляда

Увечорі, як геть стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив’язують до довгої тички, щоб здалека було видко дівоча ватага йде!…
Дівчата до хати не заходять: співають на дворі, під вікном. «Оце постаємо кружка під хатою, а всередині — наша «береза» з ліхтарем.

Церковна коляда

На Західній Україні колядують і старші люди — найчастіше чоловіки, що належать до церковного братства. Братчики, зібравшись, ідуть до панотця. Від панотця колядники йдуть до хати своїх братчиків, вітаючи їх з народженням Христа.

Легерська колядка

Уже від «Святого Миколая» група леґінів — гуцульських парубків, готується до коляди. Готуватися треба поважно, бож колядницька ватага — двадцять осіб! Вибирають «березу», «виборця» — скарбника, «коня» — міхоношу, скрипника, трембітаря, кількох добрих плясунів. Всі інші, що не мають «функції», — звичайні колядники.

Старі «ґазди» разом з панотцем виробляють програму, бож колядницька ватага стоїть під протекторатом церкви. Коляда починається обходом навколо церкви і колядою в панотця.

Колядницький похід дуже цікавий: попереду йдуть парами плясуни з «бартками» (сокирами) на плечах. До «барток» підв’язані дзвоники, що під час танку дзвонять у такт плясунам. Таким «плясом» колядники і підходять до кожної хати, де колядують, — і відходять.

Якщо «ґазда» хоче, щоб колядницька ватага йому «дім звеселила», він виходить на поріг з калачем у руках, а «ґаздиня» — з повісмом льону. До них підходить «виборець» і підносить їм дерев’яний різьблений хрест, щоб цілували. Поцілувавши, ґаздиня перев’язує хрест повісмом, а ґазда дає «виборцеві» калач і кидає гроші до скриньки.

Після цієї церемонії вся ватага заходить до хати. У хаті колядників частують горілкою чи пивом — що ґазда має. Під час частунку колядники «розвеселяють дім» — співають, оповідають веселі пригоди, танцюють з ґаздинею чи ґаздовою дочкою…

Отак побавившись, ватага приступає до справжньої церемонії коляди: сідає за стіл і ко-лядує по черзі: господареві, господині, синові, дочці та всьому «живому і мертвому достатку» — худобі, хаті, плугові, рогачам. Кінчається коляда віншуванням. Всі встають з-за столу, стають перед ґаздою і ґаздинею, береза виходить наперед і каже:

«Віншуємо вас, аби у вашій загороді було стільки овечок, скільки у сім домі дрібних кри-шок. Віншуємо вам многая літа з цими святками, з цим Новим Роком та Святим Різдвом. Дай вам, Боже, здоров’я!» Вся ватага колядників підхоплює хором:
— Дай, Боже!
— А в домі склінно!
— Дай, Боже!
— У кіннику коні!
— Дай, Боже!
— У кошарі вівці!
— Дай, Боже!
— У пасіці бджоли!
— Дай, Боже!

По віншуванні один із плясунів, підстрибую¬чи то на одній, то на другій нозі, обходить по черзі всіх членів родини. Танцюючи, він співає в супроводі всього хору:
Ой, пляшу, пляшу — знаю до кого,
Дасть мені ґазда пів золотого.
Ой, мало, мало — на цім не стало…
Ой, скачу, скачу, бо гроші бачу,
Як маєш сина, то давай сира,
Як маєш дочку — давай горілочку.
Ой, дай же, дай же, як маєш дати,
Не маєш дати — вигонь із хати:
Ой, хоч ожогом, хоч кочергою,
А хоч дівчинов коструботою..

За цей «пляс» колядник дістає в шапку або в дзвінок гріш від кожного, до кого танцював і приспівував. Після цього всі колядники тричі вклоняються ґазді та ґаздині і, танцюючи від столу назад плечима, виходять із хати. За ними виходять ґазда з ґаздинею. На подвір’ї ватага стає колом, оточуючи ґазду, ґаздиню і свого скрипаля. Скрипаль грає, а колядники йдуть «рівної» — хороводять то в один, то в другий бік, приспівуючи: Аби ґаздам весело було Через цілий рік жити…

За це ґазда частує колядників горілкою. Нарешті, ватага зупиняється, випускає з кола ґаз-ду з ґаздинею, ще п’є по келішку оковитої і, пританцьовуючи, виходить на вулицю.

Звідки в українців колядки?

Саме слово коляда походить від назви Нового Року у римлян — Саіегкіае іашіагіае, що припадав на тиждень після веселих сатурналій, у другій половині грудня місяця. Ця чужа назва «коляда», що сплелася із старослов’янським празником зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя, вказує на сильні греко-римські впливи в ІV-ІХ ст., коли українська колонізація досягла берегів Чорного моря і Дунаю, де вона зустрілася безпосередньо з греко-римським світом.

Цілком можливо, що наші предки разом із назвою «коляда» та деякими звичаями запозичили від греків та римлян ще щось із мотивів величальних новорічних пісень ще перед прийняттям християнства на Україні-Русі. Та все ж, немає сумніву, що греко-римські впливи зустрілися на східньослов’янському ґрунті вже з виробленою новорічною обрядовістю і величальними піснями місцевого походження.
«Дуже можливо, що ті старі новорічні пісні в нас називалися власне щедрівками. Ця рідна, місцева їх назва, незнана поза українською етнографічною територією, стоїть, очевидячки, в якомусь зв’язку із щедрим, тобто багатим вечором, що замикає різдвяний цикл празників, та із тою щедрістю, багатством і достатком, який напророчують колядки й щедрівки в бажаннях для господарів».
Традиційний характер організації колядницьких та щедрівницьких ватаг на чолі з «березою» у багатьох випадках нагадує стародавніх веселих скоморохів, що теж «хату звеселяли» не тільки величальними піснями, а й танцями та грою на музичних інструментах (згадаймо колядницьку ватагу на Гуцульщині).
Цілком можливо, що від співців-скоморохів колядницькі та щедрівницькі ватаги успадку-вали і традиційні форми випрошування дозволу, як ось:

  • … Ци повелите колядовати,
  • Колядовати, дім звеселяти,
  • Дім звеселяти, діти збудити?

Сказане вище стосується і до випрошування плати за колядування:

  • А йди ж за грішми та до комори,
  • Ключики бери, скриньки розмикай,
  • Скриньки розмикай, нам грошей давай.
  • Ой, давай, давай, не затинайся,
  • Ни маєш дати, ни підем з хати.

Також імовірно, що звичай переодягатися та накладати на себе машкару — характеризуватися циганом, жидом, чортом, журавлем, ведмедем, козою — колядницькі та щедрівницькі ватаги теж запозичили від скоморохів.
За традицією староукраїнських величальних пісень, багато колядок спрямовується до особи господаря, господині або їхніх дітей — парубка чи дівки. Відповідно до цього підбирається і зміст колядки. Імена величальних осіб підставляється в тексті самої пісні, і тоді колядка виглядає так, ніби спеціально складена для даної особи.
Щодо змісту, то колядки і щедрівки відзначаються великою різноманітністю мотивів. Хоч і дуже умовно, можна їх все ж поділити на шість окремих груп, а саме: колядки і щедрівки з хліборобськими, мисливськими, військовими, казково-фантастичними, любовними (краще сказати — весільними) та біблійно-релігійними мотивами.

Вертеп

Давню традицію має й український звичай від Різдва виступати з вертепом. Є підстави думати, що вже в XVII-му столітті українці виставляти на Різдво вертепну драму — це був загальновідомий і по всій Україні поширений звичай.

Будова українського вертепу

Спочатку вертепом виступав маленький ящик, обклеєний кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, які складалися з двох частин. У першій частині розігрувалися сцени, пов’язані з народженням Христа і біблійними персонажами; друга, світська, включала до свого сюжету житейські історії про Добро і Зло. Так про це пише етнограф Микола Маркевич: «Наш вертеп є похідний будиночок з двома поверхами. Зроблений він з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це Вифлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імени ляльок відбувається поміж дячками, співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом — відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі». Два поверхи вертепного будиночка, за християнською традицією, трактувалися як «небо» і «земля».

Щодо тексту вертепної драми, то це — цікаве поєднання книжних елементів з елементами народними. Вертепна драма складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, що іноді зветься «святою» — більш-менш стійка, а друга, народня змінюється в залежності від місцевих умов, історичного періоду та від здібностей самого вертепника.

Обидві частини — «свята» і народня — різняться між собою ще й мовою. Перша частина написана старою «книжною» мовою, а друга — створена народом і мало чим різниться від сучасної української мови.

«Свята» частина вертепу. Багато дослідників-етнографів погоджуються з тим, що свята частина вертепної драми, якщо і не була створена цілком в Академії Київській, то в усякому разі дістала там поважне літературне оформлення. Про «книжне» походження «святої» частини вертепу свідчить ще й те, що вона майже не¬змінна в усіх списках відомих нам вертепів. Друга ж (народна) частина — змінна. Так чи інакше, а «свята» частина вертепної драми виконувалася всіма вертепниками і збереглася в усіх відомих нам текстах. Кінчалася ця драма смертю Ірода, а після смерті такого лиходія люд, звичайно, має радіти, веселитися. Отже починається народно-побутова інтермедія — друга частина вертепу.

«Народна» частина вертепу, як уже сказано — витвір самого народу. В цій частині вертепу ми спостерігаємо віддзеркалення побуту населення України того часу, коли вертеп був створений.

Згодом вертеп перетворився на театралізоване дійство з великою кількістю учасників, склад яких змінюється відповідно до регіону. Зазвичай, саме у  такому форматі  мистецтво вертепу тішить нас і сьогодні. Хоча традиція вертепу поступово забувалася, бо, як і інші народні традиції, зазнавала гоніння, та все ж сьогодні вона знову відроджується та займає своє місце в культурі різдвяного святкування.

Вірші на Різдво Христове

Крім колядок і вертепів, був колись, а подекуди зберігся й досі, звичай виголошувати вір-ші на Різдво Христове. Виголошувати вірші ходили, звичайно, хлоп-ці-школярі, збираючись невеличкими гуртками по 2-3 особи. Змістом різдвяних віршів були священні події, про які звичайно згадує церква під час різдвяного Богослуження, Деякі з цих віршів були, очевидно, частинами вертепних драм, повні тексти яких до нас не дійшли. На «вертепне» походження цих віршів указує ще й той факт, що іноді виголошувані віршів характеризуються під пастухів, вояків царя Ірода, чорта та інших персонажів вертепних драм. Крім того, різдвяні вірші в окремих місцевостях України ще й досі називаються вертепами. Нижче ми подаємо, як приклад, кілька різдвяних віршів з Слобідської України.