Український Фестиваль сала

30 та 31 січня приходь на Український Фестиваль сала у ЗимоваКраїна на ВДНГ! -

http://zymovakraina.com/#events

Завітай до Зимової країни на Український фестиваль сала! Тут ти зможеш довідатися найоригінальніші рецепти сала від зірок шоу “МайстерШеф”, позмагатися у швидкості
поїдання сала, а також знайти найтовстіше сало в Україні. Святкуй разом з веселими українськими гуртами “Колодій” та “Коляда”, насолоджуйся незвичними видовищами – шоу “Ляльки Дарімена”, анімацією “Сніхотуни-поросята”, “Шоу козаків”, виступами мім-театру “Українська сімейка”, виступами диксиленду “PORA band”. А також бери участь у розігріші подарунків від «Зимової країни»!
30 січня увінчає наше феєричне дійство – святковий концерт за участі відомого і несамовитого гурту “ТІК”.

Побачимося у Зимовій країні!

УВАГА: карантин подовжено!

Карантин в  ЗНЗ подовжено по 01 лютого 2016 року ( включно).

В понеділок навчальних занять не буде!

Про початок навчального процесу буде повідомлено додатково!

29 січня- День пам’яті Героїв Крут

Бій під Крутами — бій, що відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам’ятне на Чернігівщині, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.

Дорога від залізничної станції Крути веде до поля, де відбувався бій. Там стоїть пагорб, на якому височіє потрісканий від дощів та вітрів березовий хрест. На скромній табличці вигравірувано напис: «Тут береже Україна вічний сон молодих своїх синів, які загинули героїчною смертю в борні за її волю під Крутами».

Історична довідка

Відбувалося це під час війни радянської Росії проти УНР. Більшовицькі війська окупували Харків, Полтаву, Чернігів, розгорнули наступ на Київ. Найкоротшою дорогою до Києва був залізничний шлях Гомель-Бахмач.

Для захисту УНР була можливість використати значні збройні сили. Патріоти України створювали військові фронтові ради, клуби, громади. Пройшли військові з’їзди, зростала кількість українських дивізій. Число українських вояків сягало 4 мільйонів. І важко зрозуміти поведінку лідерів Центральної Ради, зокрема Володимира Винниченка, який писав: «Не своєї армії нам, соціал-демократам… треба, а знищення всяких постійних армій». І ось наслідок: 16 українських дивізій не були своєчасно зняті з фронту. Деякі частини демобілізувались. А коли більшовицька армія посунула на Україну, для захисту Києва залишилося лише 3 тисячі українського війська. Обороняти Українську Державність змушена була добровільно українська молодь, яка навчалася у Києві: студенти університету ім. Святого Володимира, Українського народного університету, гімназисти. Юнаки не мали жодної бойової підготовки.

Студентський курінь добровольців поспішив на допомогу українським частинам, які намагалися утримати станцію Бахмач. Але було пізно. Загін зупинився за Ніжином, на станції Крути.

Один з найстаріших мешканців села Крути Григорій Деркач згадував, що у той час він був ще малим хлопцем. Батько наказав йому сховатися на печі, бо привезли загін молодих хлопців і висадили посеред поля, за п’ятсот метрів від станції. Наказали на замерзлому полі копати окопи. Почалася стрілянина. Зліва розмістилися юнкери, праворуч — студенти і гімназисти. Юнаки не здавали позицій і зуміли протриматися до пізньої ночі. У деяких хатах від стрілянини вилітали шибки і селяни закривали діри подушками. Більшовики оточили молодих вояків. Майже половина гімназистів померли. Командир дав наказ відступати. За два кілометри від станції їх чекав поїзд, щоб вивезти до столиці живих і поранених. Одна сотня прикривала собою тих, що відступали. Серед ночі важко було щось розгледіти, тому тридцять-двадцять п’ять чоловік заблукали в полях. Пішли на світло станції, а там на них у засідці чекали червоні. Кажуть, поїзд рушив, не дочекавшись відступаючих.

Під час бою загинуло 250 курсантів і студентів та 10 старшин, у тому числі й командир Студентського січового куреня Омельченко.

Під ранок усе стихло. Село потопало у крові… Найсміливіші крутяни виходили з хат, щоб подивитися, що там біля залізниці. Вони знаходили на полі трупи з розбитими головами, повибиваними зубами, повиколюваними багнетами очима, відрізаними носами і вухами. Декотрі лежали на снігу з розпоротими животами.

Довгі роки ніхто не знав, що насправді відбулося під Крутами. Старі мешканці говорили, що тутешні люди боялися навіть згадувати те 29 січня. Жінки підходили до поля і непритомніли від побаченого. Чоловіки не могли стримати сліз. Люди хрестилися і розбігалися по домівках. Отак це криваве місиво з юних тіл лежало на вигоні обабіч села день чи два. А потім в Крутах почали з’являтися чужі підводи, — то заможніші батьки гімназистів, дізнавшись про трагічну смерть дітей, приїжджали хоч останки докупи позбирати. Плач і ридання стояли такі, що аж за село було чути. Декотрих впізнавали за вишивкою на сорочці. Хто з бідної родини був, то так і загинув невідомим.

Селяни боялися хоронити загиблих по-людськи, щоб потім не опинитися в Сибірі. Хто сміливіший і набожніший був, то серед ночі ями копав, щоб по-християнськи тіла студентів землі віддати. А за кілька днів пішов сильний сніг, притрусив цю братську могилу. І пролежали студенти під сніговою ковдрою аж до весни.

Сімох поранених, переплутавши зі своїми, більшовики відправили до Харкова лікуватись. Так вони вціліли й потім розповіли про все.

Скільки юнаків полягло під Крутами, досі достеменно не відомо. Кажуть, чоловік триста, а може й більше. Останки замордованих тільки 19 березня 1918 року перевезли до Києва, де на Аскольдовій горі перепоховали з військовими почестями. Дві доби родичі впізнавали тіла своїх закатованих дітей.

Ось імена тих юнаків-крутянців, яких зберегла нам історія:

студенти університету Св. Володимира:

 

  • Олександр Попович,
  • Володимир Тульчин,
  • Бошко-Божинський,
  • Андріїв,
  • Дмитренко;

студенти Українського народного університету:

  • Ісидор Пурік,
  • Олександр Шерстюк,
  • Омельченко (сотник куреня),
  • Борозенко-Конончук,
  • Головащук,
  • Чижов,
  • Сірик;

гімназисти:

  • Євген Терновський,
  • Микола Ганкевич,
  • Василь Гнаткевич,
  • Григорій Пінський,
  • Юрій Дубницький,
  • Павло Кольченко,
  • Іван Сорокевич,
  • Андрій Соколовський,
  • Володимир Шульгин.

 

27 січня- Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

Галерея

27 січня — Міжнародний день пам’яті Голокосту        27 січня за рішенням Генеральної асамблеї ООН і Європейського парламенту визнано Міжнародним днем пам’яті Голокосту. «Неможливо заперечити, що Голокост є винятковою трагедією. Пройшли десятиліття, однак систематичне вбивство мільйонів євреїв та … Читать далее

Рекомендовані завдання для самостійного опрацювання під час карантину

Галерея

1-Б 2-А 2-Б 3-Б 5 А,Б 6 А,Б 7 8 А,Б 9 А,Б 10 11 За консультаціями Ви можете звернутися до вчителів в он лайн режимі в соцмережі в контакті

22 січня- День Соборності та Свободи України

День 22 січня 1919 року ввійшов до національного календаря як велике державне свято — День Соборності України. Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на велелюдному зібранні було урочисто проголошено злуку Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Виголошення соборницької ідеї стало могутнім виявом творчої енергії нації та прагнення до етнічної і територіальної єдності.

Ті вікопомні історичні події сформували підґрунтя для відродження незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї. У розмаї жовто-синіх знамен 22 січня 1990 року наші сучасники поєднали живим ланцюгом злуки Схід і Захід України.

Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки. Плекаймо все, що працює на ідею загальнонаціональної єдності, повсякчас пам’ятаючи про незліченні жертви, принесені на вівтар незалежності, соборності, державності.

Сердечно бажаємо вам, шановні громадяни, міцного здоров’я, щастя, добра, миру, злагоди і глибокої віри у гідне майбутнє рідного краю та України!